Починаючи з цього весільного сезону, пропустив весілля 4х друзів. Ще один розписався, але гулянка на весні.
Тепер подзвонила подружка з Києва мені в Ужгород (дожилися, київські більше розкажуть, як місеві). Зараз в листопаді три весілля і на весні п’ять. Більшість у друзів.
Пошесть пішла, чи то роки вже підходятть)))
А може подуріли…?
Вже стандартно, починаючи з 3+2+1 на Українській блогосфері заносить мене в такі дебрі інтернету. Про всіх них не напишеш і не треба. Але дещо зацікавило.
Сфотографуватися на паспорт у вишиванці. І не для того, щоб це було доказом, що я українець, чи ще щось на подобу того…
А тому, що це гарно, люблю вишиванки. Слабо було самому додуматися до такого.
Хотів просто про цю ідею написати(втілиться вона не швидше як через три роки:)), подумав чи є в мене фото в вишиванці(аналогові є, треба буде в нормальній якості копірнути), почав шукати, знайшов. І не тільки свої. Отак і вийшла ціла фотопідбірка з вишиванками:
Я, дома
Починаючи з третього курсу коледжу і до кінця університету я спокійно міг собі дозволити таку річ, як не піти на другу пару через те, що хочу спати. Для мене це не здавалося надто частим, але не так думали в навчальних закладах. Навіть в студентських гороскопах пишуть, що я любитель цього. Останній курс в універі в нас взагалі пари починалися з третьої чи четвертої пар. Спати ранком я привик.
А тут. Два тижні я вставав в 6:35, а тепер взагалі буду в 6:15 вставати. І так кожен день. 15 хв пішки, 30 хв ікарусом і я на роботі.
Не знаю як я це витримую, але витримую. І тепер засидітися до після 12ть мені це пізно. В суботу і неділю пізніше 9ть не встаю. Тобто адаптація проходить легко. Правда на роботі до обіду позволяю собі таке явище, як позіхнути.
Сьогодні переїхали з приїзджої на хату, де і будемо надалі жити от тільки за “пеньонзи”. Могли ще пожити два тижні нахаляву і зекономити 50 $ кожен. Але дуже хотілося сюди. Проста математика: ти живеш у приїзджій до вересня і економиш гроші. Але… я думав чого так тягнуло сюди. Хата, як хата. Та справа не в хаті, а в… стабільності, упевненості, хоч і меленькій.
У вівторок вже буде як три тижні ми тут. За цей час ми постійно в якомусь русі і не знаємо на чому стоїмо. А тепер ми хоч знатимемо, на чому спатимемо і де. Звісно це не наше, але поки хай буде так, може з часом і доживуся до такого.
Завтра ще крок в кра’єрному рості. Нарешті приступаю до роботи, до самостійної ще далеко, але тепер принаймі щось буду вчити і робити під керівництвом інженерів!
Вперед до сну, бо зранку до роботи!(6:15 підйом) Я в житті так рано не вставав, не рахуючи поодиноких винятків.
Я вже в Уждгороді!!!
Приняли нормально, навіть дуже, дамав буде гірше.
З житлом запара, а відповідно і з нетом, а відповідно і з блогом, але щось придумаю.
Поки вивчаю місто…
Хлопці почали переїзджати. Прикро. Мають у нашу кімнату, у нашу перлинку, якогось мужчинку з жінкою селити. Блін. Мені важко було звідси їхати(ті всі рази, коли я думав, що востаннє), а їм. Я ж то усвідомлюю, що так має бути.
Паршиво все якось.
Другого дня подій відбулося більше, так як був там зранку :).
Відвідав клуб відеопоезії, сподобалося.
Розмалював свого кашкета. Прикольна ця штука - малювання на футболках. Футболку зажав, а за тою якої не шкода лінь було вернутися. Порозмальовувалися повністю. Спочатку хлопці дивилися як на диковинку, але потім як розійшлися.
Ще валюта там своя була: буфони 
І дівочки нівроку такі;)
Якби тиждень тому мене спитали: “Щоб ти зробив, якби знайшов телефон?”. Я б відповів, що віддав би, але напевно з деякою невпевненістю(все таки халява…хз). Но сьогодні я з упевненістю можу сказати: Віддав би!
Йоклм! Це така запара, що ну його в баню ту наживу. Загубив я телефон! 1300- відвалив 9ть місяців тому. Дорогуватий, якщо врахувати, що я нічого не заробляю. Але я не знаю, чого саме мені шкода. Чомусь здається, що грошей - ні. Знаю, що такий(хоча б приблизно) мені прийдеться купити за свої грошенята, а це вже буде ой як важко.
Привик я просто до нього, якось ніби частинку тебе вирвали. Ну не вирвали, бо в тому тільки моя вина. Ще й того напевно паршиво, що нема кого звинуватити крім себе.
Як знайдете телефон - віддайте, а ще краще не губіть. Щось типу порада-мудрість.:)
З 27 по 29 відвідав фестиваль Уніж – фестиваль українського формату. Відпочив на славу! Але попорядку. Зранку в п’ятницю ще доробляв паркан, гріло сонечко. Додороблявся до того, що вирушав після обіду з дому, коли почався дощ. Він мене супроводжував всю дорогу. Добирався так: автом, човном і пішки. Коли прибув на місце, то дощ закінчився.
Уніж з протилежного берега:
А це вже на місці:
В перший день фактично нічого не застав. Тільки кузню і концерту трошки, який до кінця не відбувся через дощ.
А це вже прибула підмога:
Перший день так і закінчився споживанням того, щшо вони принесли.
А поселився я на березі самого Дністра. В основному містечку якось не затишно було.
Далі будуть описані решта дні, які на події були більш багатими.
Ну от і все. На руках диплом спеціаліста. І я вже офіційно “не студент”, а “молодий спеціаліст”, як нас назвали у Прикарпаттрансгазі.
Випускний відгуляв. Відгуляв на славу. Собі ставлю четвірочку, бо все таки язик в кінці забагато розв’язався, але все було супер.
Вручення, п’янка, танці, танці/п’янка, зустріч сонця. Ну ще як бонус похід на лікер “Старий Таллін”.
Під гуртожитком, жителі гуртожитка
Recent Comments